До Дня Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисників і захисниць України бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «Героїчна Україна. Від минулого до сьогодення».

14 жовтня християни східного обряду відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці чи Покрову. Це свято відноситься до неперехідних і щорічно відзначається в той самий день. 14 жовтня в Україні відзначають ще кілька свят: День захисників та захисниць, День українського козацтва та День УПА. День захисників та захисниць є державним вихідним, але цього року на українській землі триває війна, масштабів якої світ не бачив із часів Другої світової, тому свято буде робочим днем.

Цього року наша книжкова виставка показує одночасно нашу давню історію козацької християнської доби і нагадує всім нам сторінки нашої сьогочасної війни з фашистською путінською Росією, які суттєво змінили наше життя.

Звертаємо Вашу увагу на ідеологічного натхненника сучасного російського фашизму Івана Ільїна. 30 вересня 2022 р. в Георгіївській залі Кремля проходила церемонія, під час якої Володимир Путін оголосив про анексію нових українських регіонів. Закінчуючи свій виступ, президент країни-агресора процитував ідеолога російського фашизму Івана Ільїна та заявив, що жителі окупованих територій України нібито добровільно виявили бажання жити в складі Російської Федерації.                                                                                                                                                             Улюблений «філософ» Путіна — фашист, а майбутнє Росії за Ільїним — фашистська диктатура, що збере до купи всі колишні імперські землі і тоді завершиться «даруванням згори» монархії, яка зупинить історичний час на цих теренах навічно. Тут і ідея персональної гнучкої диктатури, і апологетика російської мови, і розрахунок на впливовість РПЦ, і зрештою  нова назва білого фашизму, яка сором’язливо не виставляє напоказ його фашистську основу - «русский мир»:  «…для будущих социальных и политических движений подобного рода надо избирать другое наименование. А если кто-нибудь назовет свое движение пружним именем («фашизм» или «націонал-социализм»), то это будет истолковано как намерение возродить все пробелы и фатальные ошибки пришлого… Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима «фашистским». Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их»  (Ильин И.А. О грядущей России: Избранные статьи. М., Военизат, 1993, стор.68-70). Головне для фашистської Росії – не називати речі своїми іменами.

Останніми днями ракетними ударами московські фашисти цілеспрямовано вбивають саме цивільних людей для того, щоб посіяти терор і страх.  Росія ще раз довела, що вона є терористичною державою, якій необхідно протидіяти усіма можливими способами, щоб запобігти подальшим жахливим злочинам. А постійний представник України при ООН Сергій Кислиця відкрито назвав Росію державою-терористом після масового ракетного обстрілу 10 жовтня. «Весь світ знову побачив дійсне лице терористичної держави, яка вбиває наш народ. Постраждавши від програшів на полі бою, Росія використовує всю силу проти мирних жителів українських міст», - заявив Кислиця. «Зараз Росія робить все можливе, щоб повернути нас у 30-ті роки минулого сторіччя, навіть у 40-ві, коли Гітлер знищував суверенні держави шляхом вторгнення, хибних референдумів та аншлюсів».

Тому нагадаємо зараз останній пост загиблого у червні 2022 р. Романа Ратушного: «Просто запам'ятайте: чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям. Ця війна триває більше трьох сотень років. Коли ми її програємо, ми стаємо гарматним м'ясом для росіян. Коли ми її виграємо – отримуємо час на відпочинок до наступної фази цієї війни».

Наша бібліотека протягом останніх років постійно звертала увагу на потребу осмислювати уроки історії. У грудні 1917 р. більшовицькою Росією було розпочато збройну агресію проти УНР. Ось чому зараз можна говорити про українську столітню війну за правду, за свободу, яка триває досі. А результат цієї війни залежить від того, наскільки ми засвоїмо уроки наших попередників, наскільки ми пам’ятатимемо про їхню тодішню боротьбу з більшовицькою маніпуляцією популістськими гаслами і провокативним розпалюванням внутрішніх конфліктів і суперечок, Не забуваймо і про теперішніх численних захисників російської мови і так званої «великої» російської культури в Україні – ретрансляторів путінської пропаганди         неспротиву агресору.

І наостанок. На захисті суверенітету України стояли та стоять наші захисники і всі ми.
Тож в цей день вшануймо наших славних предків – козаків, наших воїнів та наших захисників. Нехай прийде мир та спокій в домівки кожної української родини.
З Днем захисника України, з Днем Українського козацтва, з Днем створення УПА та святом Покрови Пресвятої Богородиці!

Нобелівську премію з літератури отримала французька письменниця Анні Ерно

Цього року, лауреатом Нобелівської премії 2022 в області літератури стала французька письменниця Анні Ерно "за сміливість і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуження і колективні обмеження особистої пам'яті".   Про це пише РБК-Україна з посиланням на Twitter-акаунт пресслужби Нобелівської премії.

Музика замість вибухів. Спільний проект ДМШ#10 та бібліотеки ім.П.Панча

Музика замість вибухів

 30 вересня в бібліотеці ім.П.Й.Панча відбувся концерт «Музика замість вибухів», який зібрав дітей і дорослих, щоб відвернути увагу від жаху війни. Щоб діти могли відволікатися від суму та думок про небезпеку, дорослі привносять в їх життя якомога більше творчості. Педагоги дитячої музичної школи №10 Олена Пасько та Наталія Юрків, запропонували проект, який покликаний через творчість створити для дітей щасливе дитинство, підбадьорити людей у важкі часи. Дуже відповідально поставилися викладачі та діти до концерту. Всі присутні з задоволенням слухали виконання вокалістів: Груша Варвари, Сіренко Віталіни, Шкурат Софії, Марченко Марії, яких підготувала викладач Любов Гопкало. Відповідально поставилися до концерту піаністи: Чикалова Софія, Гаркавець Яна, Ревуцька Катерина, Малахов Михайло, класу викладачів: Нікітіної Тетяни, Юрків Наталії, Пасько Олени.

Музика стала джерелом радості, а виконання «Червоної калини» стало символом нестерпного болю від рани, що не загоїться ніколи, та надією на світле майбутнє, яке чекає попереду.

ГОМЕР РЕВОЛЮЦІЇ (До 125-річчя від дня народження Валер'яна Поліщука)

«Тов. Сталин, как вопрос с Курской, Воронежской губерн. и Кубанью в той части, где есть украинцы? Они хотят присоединиться к Украине» Валер'ян Поліщук

 

«Завойований чи переможений може повстати, але куплений може тільки зрадити та перепродатися» Валер'ян Поліщук

В умовах реалій сьогоднішньої війни, коли Москва хоче навіть не підкорення українців, а повного знищення їх історичної пам’яті і перетворення на покірних рабів імперії, бібліотека імені Петра Панча пропонує книжкову виставку «Гомер Революції», присвячену 125-річчю від дня народження майже повністю забутого Валер’яна Поліщука (19 вересня (1 жовтня) 1897, с. Більче Волинської губернії -3 листопада 1937, Сандормох), активного діяча партії есерів (боротьбистів), поета і прозаїка, літературного критика доби розстріляного відродження, найяскравішого представника «золотого віку», богемної пори розквіту української літератури (за періодизацією Юрія Смолича).

Народився в сім'ї селян-хліборобів. Навчався в Луцькій (1911-1913) і Катеринославській гімназіях (1914-1917), брав участь у соціал-демократичному гуртку Ісаака Мазепи, майбутнього керівника уряду УНР, по закінченні гімназії приїхав до Петрограда, працював вантажником і навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на історико-філологічному факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті. У 1918 р. очолив Боремельський волосний земельний комітет, працював у газеті «Народная воля» і секретарем журналу "Шлях", з 1919 р. — секретарем газети «Республіканець» у Катеринославі. У своїх надзвичайно захоплюючих спогадах «Дороги моїх днів» (Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років. Упорядник Раїса Мовчан – Київ, Кліо, 2015)  розповідає про участь у повстаннях, арешти, втечі, перебування у таборі для інтернованих, про свою буремну юність З 1921 р. працював у Харкові як професійний літератор. На цей час він вже встиг заробити прізвисько Гомера революції, як назвав Поліщука авторитетний літературний критик Володимир Коряк. Для інших він – український Уїтмен (!).

Як слушно зауважує у своїй книзі «Із забуття – в безсмертя» (Київ, Дніпро,1990)  Микола Жулинський, «без творчості Валер’яна Поліщука ми не уявляємо історії української літератури, тієї нової літератури, полум’яним творцем і поборником якої він був усе своє життя, на жаль, трагічно обірване на сорок першому році...».

Фантастична плодовитість (окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок) і популярність викликали заздрість у колег, з 1927 р. у Валер’яна Поліщука виникли серйозні проблем із комуністичною дійсністю і з друком своїх творів. Він прагнув створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналися всі існуючі течії, обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Поет увічнював себе своєю нестримною енергією, своїми модерністськими віршами. Він переповнений був вірою в майбутнє рідного народу, яке вимальовував у поетичних творах. Будучи людиною-філософом, у майбутньому хотів бачити гармонію людини і природи, красивого і корисного. Зокрема, у поемі «Асканія Нова» Валер’ян Поліщук чи не найпершим з українських письменників піднімає екологічну тему. А нині вона одна з найактуальніших. Його оповідання про психологію звичайних людей в незвичайних обставинах.

Очолив митців нової групи «Авангард», яка виступала проти відсталості, міщанства, просвітянства й хатянства, за ламання канонів, за поезію індустріалізму, розширення мовного матеріалу, за прозаїзми й точні формулювання в поезії, за ритми телеграми, аеро, прокламації. 

У своїй знаменитій промові під час публічного диспуту 21 лютого 1928 р. в харківському Будинку літератури ім. Василя Блакитного про шляхи розвитку української літератури Микола Скрипник згадав цю організацію: «Є одна невеличка літературна група, що здобуває собі права на існування, — почав нарком здалеку, — група «Авангард». Багато і багато відмовляють навіть самому існуванню цієї групи — заявляють, що такої групи не існує. Але, шановні товариші, так було і з українським народом: йому відмовляли в існуванні, а він таки існує».

Валер’ян Поліщук захищав молодих авторів  «од нашого склочного, політиканського та вовчого літературного населення» і сприяв своїм авторитетом публікації та реалізації їх творів.

Ось окремі витяги з програми групи «Авангард»: «Архітектура нашої доби повинна виявляти собою начало логічної доцільности, використання залізобетонових та скляних матеріалів і виявлення ідеї опанування обсягу, без міщанського наліпного замазування очей дрібницями. Найкрасивіше те, що найдоцільніше, наприклад, динамомашина, листок пальми, елеватор, жива жіноча грудь… Композитори... Ускладніть ритми і напишіть та ударте в нові інструменти аж за межі джазу… Наше кіно хай прогонить хуторянщину глухих нечуїв і сліпих на машиновий світ естетів. Хай кіно дасть організованими шматочками живий омашинений побут радянської Америки-України, нехай виховає в масах потяг до психологічного омашинення світу… Малярство хай конструктивно оформить і подасть в оправі немузейного життя фарбу й лінію, так само як скульптура — площину і обсяг…  Нарешті, театр, що мусить найти нові методи роботи в сполуці з радіо й кіно, інакше йому прийдеться залишитись кустарним анахронізмом в добу машинового мистецького темпу й розмноженого вияву інших мистецтв для мас».

Третє число авангардівського журналу стало останнім. Лідер угруповання Валер’ян Поліщук зазіхнув на святе — на Леніна: «Я зайвий раз переконався, що боротьба класів не лежить в основі породи чоловіка, що класова боротьба є лише вимушена необхідність людини, коли прийняти, що людство — особлива порода високоорганізованих тварин, але все ж таки тварин. Що казати про боротьбу класів, — питався Поліщук, — коли навіть кіт і собака можуть мирно співіснувати?»

Публічно та й у багатьох творах Валер’ян Поліщук підтримував радянську владу (є у нього і відверто пропагандистські вірші), проте дуже критично сприймав більшовицький режим. Під час зустрічі делегації українських письменників зі Сталіним у Москві 12 лютого 1929 р., коли після побаченої у МХАТі  п’єси «Дні Турбіних»  Михайла Булгакова наші письменники стали вимагати від Сталіна, щоб її зняли з репертуару, як українофобську, мовляв, у ній висміяно українців, сам Валер’ян Поліщук допитувався у Сталіна, коли ж Радянській Україні віддадуть Кубань і Північну Слобожанщину.  А далі письменнику, по суті, заборонили друкуватися, але ніхто не міг заборонити йому думати. У 1934 р. після арешту був одним із тих, хто не зламався на слідстві, не визнав абсурдних обвинувачень і не здав нікого з друзів і знайомих.

«До глибокого розуміння мене — Валер’яна Поліщука — Україна доросте через двадцять років. Кажу це сьогодні, на початку 1929 року, коли літературна творчість наша масово росте, але з боку форм масово регресує. Я ж регресувати не збираюсь…» Сьогодні, через 125 років після народження Валер’яна Поліщука, не можна ще стверджувати, що Україна доросла до його розуміння. А ось ідеї «Авангарду» відродилися у творчості наступних поколінь, пережили своїх авторів і досі надихають і живлять різні мистецькі напрями, які постали на ґрунті авангарду першої половини ХХ століття.

Нашим читачам рекомендуємо кілька книжок, в яких є достатня кількість творів Валер’яна Поліщука. В першу чергу, це чудова антологія Миколи Жулинського «Українська література: творці і твори» (Київ, Либідь, 2011) з надзвичайно емоційним нарисом про Валер’яна Поліщука «Я духом розійшовсь і втілився між вами...», антологія укладача Юрія Винничука «Соловецький етап» (Харків, Фоліо, 2018), антологія української поезії, том четвертий ( Київ, Дніпро, 1985), «Ой, упало солнце. Из украинской поэзии 20-30-х годов» (Москва, Художественная литература, 1991). 

Творчість  Валер’яна Поліщука цікава, оригінальна, маловідома, і, відкриваючи її, Ви робитиме свідомий вибір на користь української культури, мови й ідентичності    .І, як писав Микола Жулинський: «Пам’ятаймо поета, палаючого, нестримного, самовпевненого, творчо рвійного зачинателя і розбудовника нової української літератури».

Рекомендуємо також кілька інтернет-ресурсів (цікаві публікації та тексти творів):                 

                              1) Один з «розстріляного відродження». Надія Моренець  https://md-eksperiment.org/post/20201023-odin-z-rozstrilyanogo-vidrodzhennya

2) Валер’ян Поліщук. Сергій Грабовський, Максим Стріха https://www.radiosvoboda.org/a/970188.html

3) Гомер Революції і «прикрий сахарин». Ярина Цимбал http://litakcent.com/2017/10/12/gomer-revolyutsiyi-i-prikriy-saharin-120-rokiv-valer

4) Поет у жіночому капелюсі з язиком. Олег Коцарев  https://m.day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/poet-u-zhinochomu-kapelyusi-z-yazikom

5) Валер’ян Поліщук. Тека авторів      https://chtyvo.org.ua/authors/Polischuk_Valeriian/

6 Копєлєв Лєв. И сотворил себе кумира... Розділ 7. ww.litmir.me/br/?b=133044&p=6