Англійська мова в бібліотеці П.Панча

 Mika Chuev

15 ч.  · 

Дорогі друзі, до вашої уваги!

Завтра у понеділок, жінка-педагог з Ірландії Carol О`Connor

проводитиме у дуеті зі мною благодійне заняття з розмовної англійської.

Початок о 19.15 (Київ). Тривалість 1 година.

Аби отримати посилання на заняття, будь ласка напишіть плюсік тут у коментарях під цим постом.

Англійська мова в бібліотеці імені Петра Панча

Mika Chuev  · 16 ч.  · 

Добрый вечер, дамы!

Вот домашнее задание:

1. Произношение (a,b) p50

2. Сможете ли вы понять этот текст (a,b,c) p51

3. Сможете ли Вы понять этих Людей + видео 3.42 p51.

video 3.42: https://fex.net/ru/s/ecrmnxc

  · 

Показать оригинал

  · 

Оцените этот перевод

 

Вы и е

щё 1

11

Нравится

Комментировать

Отправить

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ І "РУССКІЙ МІР"

 

«Переплутати Садовського із Саксаганським – все одно, що переплутати Качалова з Москвіним…»

Інформуємо наших читачів і відвідувачів нашого сайту, що 21 березня о 12:00 в Будинку письменників відбудеться урочистий захід, присвячений ушануванню пам’яті великого українського поета Максима Рильського. Запрошуються всі охочі.

Із-за ковіду 2020 року бібліотека ім. Петра Панча не мала змоги достатньо різносторонньо відзначити 130-у річницю від дня народження Максима Рильського. Цією нашою інформаційно-бібліографічною довідкою про «Открытое письмо К. Г. Паустовскому» Максима Рильсь­ко­­го 1960 року ми хочемо ще раз заохотити читачів заново відкривати для себе наших шанованих класиків. Ми в своїй довідці використовуємо чудову книжку Володимира Панченка «Літературний ландшафт України. ХХ століття: 50 «слайдів» (Київ, «Ярославів Вал», 2019). Володимир Панченко вважає, що Максима Тадейовича до відкритої дискусії зі своїм приятелем, з яким колись разом мандрували дніпровськими крутосхилами й рибалили, заохотила його мемуарна повість «Начало неведомого века», в якій ішлося про Київ 1917–1919 років. Костянтин Паустовський восени 1918 року працював коректором у редакції «Киевской мысли». Коли війська Директорії оточили Київ, «гражданина Российской Советской Федерации» Паустовського (так він себе тоді називав) навіть мобілізували до гетьманського війська! Проте повоювати з «петлюрівцями» майбутній автор «Повісті про життя» фізично не встиг. Як гетьманців, так і Директорію Паустовський змалював у карикатурному ключі, не стримуючи сарказму: «Гай­­да­­маки с длинными синевато-черными чубами – оселедцами – на бритых головах (чубы эти свешивались из-под папах) напоминали мне детство и украинский театр Саксаганского. Там почти в каждой пьесе такие же гайдамаки с подведенными синькой глазами залихватски откалывали гопак: «Гоп, куме, не журысь, туды-сюды повернись!».

Український театр зі сторінок повісті «Начало неведомого века» поставав як провінційно-«гопако­­ве» дійство, тож Максим Тадейович не стримавсь і кинувся захищати Панаса Саксаганського: «Саксаганский вместе со своими соратниками Кропивницким, Садовским, Заньковецкой, Карпенко-Карым яростно борол­­ся и публично выступал против «гопака» и «горилки», которые культивировали безграмотные «малороссийские» антрепренеры типа Суходольского и Колесниченка, боролся и выступал за реалистический театр, являясь одним из его основателей», – переконував Рильський, радячи Паустовському більше довіряти бодай «Большой Советской Эн­циклопедии». Рильський не хотів, щоб про українсь­кий театр (зокрема театр Саксаганського) писали упереджено, зверхньо, примітивно. «Саксаганский блистательно исполнил роль Франца Моора в «Разбойниках» Шиллера; в 1925 году осуществил в украинском театре эпохальную постановку шекспировского «Отелло», – нагадував Рильський. А далі гостро дорікав опонентові і за плутанину у фактах, і за тон, у якому іронії та «вельможної» поблажливості виявилося значно біль­­ше, ніж природної для мемуариста сентиментальності. «Замечу, кстати, что во времена Вашего (и моего) детства и отрочества в Киеве не было постоянного театра Саксаганского, а был театр его брата Миколы Карповича Садовского, тоже замечательного актера и режиссера. Перепутать Садовского с Саксаганским – все равно, что перепутать Качалова с Москвиным. Что касается исторических пьес, которые видели Вы в «театре Саксаганского», то, вероятно, это были такие драмы, как «Савва Чалый», «Гандзя», «Бондаривна» Карпенко-Каро­­го, «Богдан Хмельницкий» Старицкого… Неужели так-таки ничего, кроме гопака, Вы не заметили в этих пьесах?». Не погодився Рильський і з тим, що художник Микола Пимоненко – банальний «воспеватель Украины», як його саркастично назвав Паустовський. Пейзажі Пимоненка викликали в автора повісті «Начало неведомого века» асоціацію… з Україною Симона Петлюри! Мовляв, головний отаман «пытался создать какую-то нереальную слащавую Украину», саме ось таку, як на полотнах Пимоненка. Рильський мав підстави вважати, що іншої, окрім «старосвітської», української культури його колишній приятель не помічає. Чи, може, й не бажає помічати… Паустовський із захопленням писав про «блестящий, действительно жемчужный, как зубы задор­­ных молодиц, острый, поющий, народ­­ный язык Украины», про­­те мову українських друкованих видань 1918–1919 року вважав «тяжеловесной и полной заимствований из соседних язы­ков». «Петлюра привез с собой так называемый галицийский язык», – підсумовував Паустовський. Рильський не погоджувався: «Позволю себе заметить, что на «тяжеловесном галицийском языке» (разумеется, лингвистика такого языка не знает) писали, в силу исторических обстоятельств, Иван Франко и Василь Стефаник. Что же касается украинского языка вообще, то вольно автору «Повести о жизни» знать только язык «задорных молодиц» – очевидно, киевских молочниц – и оставлять без внимания, что это язык великого народа, язык чудесной литературы…Зачем же Вы позволили себе, основы­ваясь исключительно на зыбких воспоминаниях детства и «туманной юности», высказывания о деятелях украинской культуры и о языке украинского народа, которые иначе, как оскорбление, не могут быть восприняты?».

Паустовського відкритий лист Рильського здивував і образив. Він обіцяв у майбутньому написати про Україну, але не судилося. Що ж до його повісті «Начало неведомого века», то корективи у ній автор таки зробив: у зібранні творів у восьми томах (т. 4, 1968) Саксаганський і Пимоненко вже не згадуються. Усе інше – залишилося. А відкритий же лист Максима Рильського не передруковувався ніколи.

Ця довідка – це вшановування Максима Рильського і наш внесок у боротьбу з засиллям у Києві навіть в умовах повномасштабної війни з Московією агресивних захисників російської мови і так званої «великої російської» культури.  І, насамкінець, процитуємо Михайла Сидоржевського:  «Якщо в суспільній свідомості нині, в контексті лютої війни з ненависним ворогом, відбуваються суттєві метаморфози, то сфера культури залишається таким собі стоячим болотом з каламутною водою, в якому добре вручну виловлювати рибку. Чим це загрожує – зайве казати. Відсутність чіткої, системної, національно зорієнтованої і базованої на європейських цінностях державної гуманітарної політики – ознака того, що ми досі не порвали пуповину, яка зв’язує нас з проклятим «русскім міром», у якому слідом за Булгаковим обов’язково приходять ворожі танки і сіють смерть».

 

 

ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ДЖЕЙМСА БОНДА ( До 120-річчя від дня народження Юрія Дольд-Михайлика )

Юрій Дольд-Михайлик (17.03.1903 – 18.05.1966)		Ян Флемінг                            (28.05.1908 - 12.08.1964)

Читачів багатьох країн ваблять таємниці та, безперечно, яскраві сюжети шпигунських романів, пік популярності яких припав на період холодної війни між Сходом і Заходом.   Майже одночасно в Великій Британії і Україні з’явились твори про супершпигуна британської таємної служби MI-6 Джеймса Бонда письменника, журналіста і колишнього розвідника Яна Флемінга і про радянського розвідника Григорія Гончаренка українського письменника Юрія Дольд-Михайлика.

Юрій Петрович Михайлик народився сто двадцять років назад - 17 березня 1903 року в селі Бутенки, нині Кобеляцького району Полтавщини. Дольд – це літературний псевдонім. Закінчив Кобеляцьке комерційне училище і Дніпропетровський інститут народної освіти (зараз Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). Працював журналістом, головним редактором Української студії кінохроніки та Київської студії художніх фільмів. Протягом тривалого часу співпрацював з газетою «Радянська Україна». Публікуватися Юрій Дольд-Михайлик почав із 1920-х років. Писав оповідання, повісті, романи, п’єси, кіносценарії. Абсолютна більшість з цих творів не витримала випробування часом і зараз забута ( перелік наявний у Вікіпедії).  Славу письменнику принесла трилогія про розвідника-українця Григорія Гончаренка. Головний герой під час Другої світової війни виконує завдання в глибокому німецькому тилу, а після війни протистоїть нацистським організаціям в Іспанії, Італії і Німеччині.

Вважається, що найпершим шпигунським романом у Радянському Союзі був  саме український твір нашого славетного земляка Юрія Дольд-Михайлика «І один у полі воїн». Роман був виданий у 1956 році та одразу став бестселером. Перевидавався на різних мовах у різні роки та завоював широку популярність в Україні та за її межами. Такої популярності серед тодішніх школярів не мав жоден іншій твір українською мовою. Однокласниці автора цього звернення гралися у розвідниць – шукачів шпигунів. Практично всі трошки пізніше передивились ( і неодноразово) довженківський фільм «Далеко від Батьківщини» 1960 року випуску.  Цей фільм став абсолютним лідером кінопрокату. Його переглянуло 42 мільйони глядачів!

Юрій Дольд-Михайлик писав, що головний герой твору — Григорій Гончаренко — був написаний ним за матеріалами біографій кількох людей, які в роки війни діяли і працювали у ворожому тилу. Автор використовував також архіви, щоденники, факти й документи з найрізноманітніших джерел.

 

Вже згодом світ побачив новий твір автора — другу частину роману «І один у полі воїн» під назвою «У чорних лицарів» (1964). Це продовження, а також «Над Шпреє клубочаться хмари» (третя частина, 1965 рік) знайшли своїх читачів. Вони із захопленням читали про пригоди розвідника Григорія Гончаренка (він же — Генріх фон Гольдрінг).

У 1966 році Юрій Дольд-Михайлик помер. Похований на Байковому кладовищі.          За два роки після смерті Юрія Петровича, на столичному будинку на вул. Великій Васильківській, 6, де він мешкав (на першому поверсі славетна книгарня «Сяйво»), відкрили меморіальну дошку письменнику. У Києві його ім'ям названо вулицю.

Таких людей, як Григорій Гончаренко, у справжньому житті були одиниці. А військових розвідників чи диверсантів було дуже багато. На жаль, гинуло їх на війні також надзвичайно багато.

У другій половині 1960-х тільки одне відділення факультету іноземних мов КНУ ім. Тараса Шевченка випускало щороку сотню офіцерів-заступників командирів розвідувальної роти.  А наша Україна за часи незалежності вперто і послідовно не переймала досвід Ізраїлю по військовому вишколу для населення. І навіть в умовах війни на Донбасі ми значну увагу звертали саме на будівництво доріг.  А зараз, після величезних втрат за рік повномасштабної війни з Московією ми повинні якомога більше шанувати пам'ять всіх наших загиблих воїнів як на території України, так і на території ще існуючої РФ. Шануймо всіх загиблих громадян України на цій війні.

Смерть ворогам!

 

« Добровольчі батальйони у визвольній боротьбі проти імперії зла »

      Пропонуємо книжкову виставку « Добровольчі батальйони у визвольній боротьбі проти імперії зла », присвячену Дню українського добровольця. У відповідності до постанови Верховної Ради від 17 січня 2017 року № 1822-VIII « Про встановлення Дня українського добровольця » День українського добровольця  відзначається щорічно 14 березня. Саме 14 березня 2014 року з лав Самооборони Майдану було сформовано Перший добровольчий батальйон Національної гвардії.

     Це була відповідь найбільш патріотичної частини українського суспільства на фактичну передачу Кримського півострову військам Російської Федерації і на агресивну повзучу «російську весну» у південно-східних областях України.

     Це був час, коли величезна кількість професійних військових в Криму просто зрадила Україну і перейшла на бік російських окупантів, а решта просто не змогла протистояти так званим « зеленим чоловічкам ».

     Cаме добровольці прийняли на себе основну частину навантаження в боротьбі з нахабною московською навалою і її «п’ятою колоною» всередині України. Саме тоді вони були дуже потрібні нашій країні. А інша – переважна частина українського суспільства зайнялася волонтерством або просто допомогою українським воякам або грошами, або харчами, або речами.

     Зараз у нас уже створена нова армія, добровольчі підрозділи майже повністю влилися в склад або армійських частин, або Нацгвардії.

     В нашій виставці представлені книжки, журнали, які розповідають про ці дуже трагічні події в Україні. Крім свідчень очевидців, є суто художні літературні твори, поезії, присвячені подіям неоголошеної війни на сході України. 

     Наша виставка – це нагадування всім нам про те, якою ціною ми зараз відстоюємо свободу. В Україні йде повномасштабна війна проти армії кривавого диктатора, котрий в своїй голові вирішив "звільнити" Україну від українців. Ми живемо подіями, які з неймовірною інтенсивністю розгортаються перед нашими очима. Ми захоплюємося мужністю і вмінням наших воїнів - слава їм і хвала!

Аудіокнига"Без крові" Алесандро Барікко - читає Олексій Баро Курилко

Пропонуємо книжкову виставку " І на оновленій землі врага не буде, супостата ", присвячену річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий художник, а й національний пророк, апостол правди, провидець, заступник скривджених і знедолених. Майже кожна сторінка його «Кобзаря» - це палкий заклик любити свій народ і Україну, пророчий осуд будь-якої неправди, насильства, релігійного лицемірства та соціальної несправедливості. І хоч минуло вже 209 років від дня його народження, а значущість цього велетня духу та його слів не зменшилася. Ба більше, згадаймо першу смерть на Майдані під час Революції Гідності. Це був Самвел Нігоян, який декламував славнозвісні рядки з поеми Кавказ: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила. І воля святая!» Згадаймо нещодавні події під час визволення Балаклії, коли наші воїни, здираючи на білборді російську агітку з «однім народом», виявили під нею портрет Шевченка та його ті самі пророчі слова. Коли трапляються такі незбагненні речі, пропадає розпач, натомість виникає переконання непереборної сили, що ми неодмінно переможемо!

Пропонуємо книжкову виставку « Вчений, який перміг час », присвячену Євгену Оскаровичу Патону.

  Феномен Є. О Патона полягає в тому, що йому вдалося стати визнаним лідером у спеціальності, якою вчений почав займатися уже у віці 58 років. Танки Т-34, корпуси яких швидко й надійно зварювалися патонівським швом на підприємстві «Уралвагонзавод» стали найкращими бойовими машинами Другої світової війни. Одне з найбільш знаних творінь дослідника – київський суцільнозварний міст через Дніпро, який нині називають не інакше, ніж мостом Патона, і який Американським зварювальним товариством було визнано найвидатнішою інженерною спорудою ХХ століття, – експлуатується без капітального ремонту вже понад 60 років…

У Києві ж працює й найбільший у світі науково-технічний комплекс у галузі зварювання металів та спеціальної електрометалургії, підвалини якого вчений заклав ще в 1930-х рр. Знаменитий патонівський шов нині створюють уже не тільки дуговим зварюванням, а й за допомогою лазера, плазми та енергії вибуху, і застосовують у різних середовищах – від морських глибин до космічного простору

 

В кіноклубі "Книги і кіно" переглянули документальні фільми " Любомир. Бути людиною" та "Чого нас вчив Любомир Гузар"

 

Сьогодні день обіймів з бібліотекарем.

 

28 лютого відбувся черговий онлайн-урок "Смартфони та інформаційна культура". Наступне заняття 14 березня о 14-00 по Києву, заняття 7 березня не буде.

 

Перечитуємо «Мудрості від Максима Рильського» - «радянського класика петлюрівського призову»

 «Спілкуючись з Рильським, підтримуючи з ним зовні коректні і ввічливі стосунки, я ніколи ні на хвилину не забував про те, що у мене особисто зберігається чотиритомна справа на нього, що в цю справу я вкладаю свою партійну і чекістську душу» Майор МДБ А.Шевко

Із-за ковіду 2020 року бібліотека ім. Петра Панча не мала змоги достатньо різносторонньо відзначити 130-у річницю від дня народження Максима Рильського. Нашою інформаційно-бібліографічною довідкою про невідомий вірш поета «З нагоди 8.III.1919», вперше опублікований в «Літературній Україні» (число за 11 вересня 2014 року) Василем Горбатюком, дослідником з Хмельницького, ми хочемо ще раз заохотити читачів і відвідувачів нашого сайту заново відкривати для себе наших шанованих класиків. Адже доля видатного поета і вченого Максима Рильського примхлива. З одного боку – лауреат Ленінської премії, двічі лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР, академік. З іншого – неокласик, що рівнозначне тавру «контрреволюціонер», в’язень Лук’янівської тюрми, активний «український буржуазний націоналіст». Багатьох киян поважного віку вражали і виховували в дитинстві його «Вечірні розмови» у «Вечірці» (краще за школу).

«З нагоди 8.III.1919»

Іде «визвольниця братів»

По мертвім полі мертвим кроком,

І лічить трупи ворогів

Своїм несито-хижим оком.

 

А там, звиваючись, кричать

Раби, немов несамовиті:

«Умом Рассії нє понять», -

Та серцем – легко зрозуміти.

 

А ті, що вчора ще були…

Та нащо згадувати вчора? –

Нахабні руки простягли

Від Перемишля до Босфора.

 

Ми переможем. Хто це «ми»?

Кого й для чого переможем?

Навіщо ім'я лжі і тьми

Ви охрестили ім'ям Божим?

 

Нащо любов'ю нарекли,

Що здавна ненавистю звалось?

Там, де визвольно ви пройшли,

Калюжі крові лиш зостались.

 

8-10 березня 1919 року в Харкові проходив так званий «III Всеукраїнський з'їзд рад», яким було проголошено утворення маріонеткової УСРР – Української Соціалістичної Радянської Республіки. Головою Центрального Виконавчого Комітету УСРР став Г.Петровський, головою РНК УСРР — Х.Раковський. З'їзд також прийняв проект конституції УСРР. Це дало підстави московитам стверджувати, що ніяких військ радянської Росії на території України немає, а проти Директорії воюють місцеві більшовики разом з армією УСРР. І це їх внутрішня війна – громадянська.

 

Аркуш з машинописом вірша знайдено в колекції документів Українського музею Праги, в справі літературознавця Михайла Мухина, гімназійного товариша Рильського, учасника визвольних змагань 1917–1921 рр., відомого в еміграції українського критика. Дехто вважає, що цей вірш не є  характерним для  творчості Максима Рильського, але як актуально він звучить саме зараз (це дуже схоже на антимосковську і на антикомуністичну збірку «Мара. Пам’ятка з червоного року» також начебто лояльного до влади Дмитра Загула, видану під псевдо Г. Юрисіча 1919 року, яку ми неодноразово цитували в нашій книжковій виставці у серпні 2020 року на 130-річчя від дня народження поета). До речі, пропонуємо порівняти з поезією Максима Рильського «Братопродавці» 1961 року, яку ми пропонуємо нашим читачам в бібліотеці («Мудрості від Максима Рильського», Київ, 2018, стор. 156-157).  

Чекайте на нашу наступну інформаційно-бібліографічній довідку, в якій розповімо про «Открытое письмо К. Г. Паустовскому» Максима Рильсь­ко­­го 1960 року. Ось одне тільки речення з цього листа. «Зачем же Вы позволили себе, основы­ваясь исключительно на зыбких воспоминаниях детства и «туманной юности», высказывания о деятелях украинской культуры и о языке украинского народа, которые иначе, как оскорбление, не могут быть восприняты?».