«Костецький був об’явленням Божим і диявольським» Юрій Шерех
«довести українську мову до меж і поза межі, одним зосередженим ударом поставити її в рівень французької Маллярме і англійської Джойса... На могилі ж моїй нехай влаштовують який хочуть танець. Це мій заповіт любезним землякам…»
Бібліотека ім. Петра Панча презентує історично-літературну довідку «Ігор Костецький – феномен українства у світі» як внесок до нашого культурного спротиву повномасштабній агресії фашистської Московії.
Ігор Костецький, справжнє ім'я — Мерзляков Ігор В'ячеславович (1913 - 1983), один з найвидатніших українських інтелектуалів ХХ віку і найяскравіших українських письменників-модерністів. Для українського читача до 1990-го його ім’я було невідоме. Ті поодинокі книжки, які опинялися в Україні, потрапляли до спецфонду і були заборонені до читання як видання українського буржуазного націоналізму. Ігор Мерзляков народився 14 травня 1913 року в Києві. Його батько був вихованцем школи Лисенка, оперним співаком, педагогом вокалу. Майбутній літературний псевдонім письменника - Костецький - був прізвищем його матері, також учениці школи Лисенка Наталії Валеріанівни, українки зі старовинної шляхетної родини, яка вела свій родовід від князя Корибута Ольгердовича.
Свої перші «університети» у віці 15 років в умовах відсутності батьківського нагляду він пройшов у «блатному» кримінальному світі Одеси кінця 20-х рр. Темпераментний характер, пов’язаний із пристрастю до пригод та веселого товариства, привів його в богемне оточення, а відтак і в численні конфлікти з органами правопорядку, арешти. Він одержав неповну театральну освіту і пізніше працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. Про своє життя в СРСР він згадував так: «Переживши голод (його чомусь називають голодом 1933, але я — добре пам’ятаю це — пережив його в 1931, і в 1932, і в 1935, і в 1937 роках), я, звичайно, ненавидів політичну систему, але так, як ненавидів і кожну іншу, бо вже тоді був переконаний, що жодна сучасна система не сприяла б у розвиткові мені, інтеліґентній людині, яка багато знає, багато вміє і багато може… За весь час свого майже двадцятилітнього існування під совєтами я надрукував усього лиш кілька театральних рецензій. З белетристичних творів (писати почав я з дитинства, але перші поважні спроби свої я відношу десь до 1930) я за той час не надрукував ані рядка». Приблизно 1938 року він пише Олександрові Довженку, шукаючи праці в кіностудії і пропонуючи йому свій сценарій на основі «Слова о полку Ігореві». Від Довженка він отримує відповідь і обіцянку допомоги, однак плани його можливої співпраці з Довженком перекреслює вибух війни. Осінь 1938 року (радіоінформація про створення Карпатської України) перетворила богемного радянського інтелігента Ігоря Мерзлякова на свідомого українського патріота, а рік 1941, рік окупації Вінниці, де він зустрів представників похідних груп Організації Українських Націоналістів і майже рік співпрацював із націоналістичним підпіллям і отримав першу в житті можливість вільно друкувати свої україномовні тексти, зробив з нього українського письменника і діяча культури Ігоря Костецького. Восени 1942 він погодився добровільно поїхати на примусові роботи до Німеччини замість схопленої під час облави приятельки Ади. Пізніше він писав: «Я став українцем не тому, що люблю українців. Радше я їх не люблю. Та від того не менш я став таки українцем. Народити Україну як реальне, земне тіло, створити ваговиту планету української духовної і політичної державності — це значить довести можливість неможливого. Єдина приваба, яка в земному існуванні людини може мати вище виправдання. Інші можливості не приваблюють мене...»
У жовтні 1945 р. у Фюрсті Костецький став разом із Юрієм Шевельовим одним із найактивніших організаторів і провідників Мистецького Українського Руху. За кілька років він проявив себе як блискучий і нонконформістський прозаїк (проза малих форм, як «Ціна людської назви» і «Тобі належить цілий світ», повісті «День святого» і «Історія ченця Гайнріха», фрагменти роману «Троє глядять у дзеркало»), драматург-експериментатор (перша в світовому театрі протоабсурдистська драматична трилогія «Спокуси несвятого Антона», «Близнята ще зустрінуться», «Дійство про велику людину»), критик, літературознавець, полеміст і перекладач.
Відмови Костецького приєднатися до якоїсь політичної партії, втрата можливості заробити на прожиття в українських еміграційних виданнях і установах заставляє його продовжувати свою культурницьку програму самотужки. В 1950-1960 роках Костецький був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років разом з другою дружиною, німецькою поетесою і перекладачем Елізабет Коттмаєр він заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії. Він видав десятки першорядних видань – від Томаса Еліота (1955) до Поля Верлена (1981). Здійснює перше повне видання власних перекладів усіх Шекспірових сонетів (1958), найповніше в свій час (в будь-якій мові світу) видання перекладів віршів Езри Павнда (1960), готує літературну редакцію першого повного україномовного перекладу Біблії. Монументальне двотомне видання віршів Стефана Георге (в перекладах разом з Олегом Зуєвським) вражає і зараз своєю якістю і неперевершеністю. Слід додати, що Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ. Наприкінці життя він збирається видати 20-томне зібрання своїх творів, але смерть завадила його планам. Костецький популяризував ідею особливої місії України - допомогти росіянам стати нацією. Українці, вважав він, самі мусять зкристалізувати свою ідентичність, будувати модерну Україну. Росіяни навряд чи зможуть зрозуміти свою історію без зовнішньої допомоги. І це було сказано в 1950-ті рр., майже 70 років тому.
«Я відчуваю, що можу все. Можу стати злочинцем, і можу стати праведником. Для мене, для людини це ніколи не запізно… Я є цілковита порожнеча, порожнеча від початку до кінця днів моїх. Те, що називається сьогодні і називатиметься взавтра «Костецький», воно існує лише як сприйняття, сприйняття інших, але насамперед моє власне сприйняття. Я вільний дати рух феноменові Костецького або призвести його до безруху… Відчуття, що твоє тіло випадкове, що воно може кожної хвилини застопорити й відмовитися далі йти й відчувати – це либонь найжахливіше, найбездонніше з усього, що зазнає свідомість окремої людини. А разом з тим відчуття прірви, з якої нема виходу, має в собі найгострішу привабу, що з нею не зрівняється приваба слави, приваба багатства, приваба статі… Це солодке почуття порожнечі — адже саме з нього я можу довести наочно, що з нічого таки буває щось. Я спроможний вигадати для себе ім’я, його особливу транскрипцію, розписати наперед свій життєпис і вдосконалити його в минулому на власний смак і вподобу. З абсолютного ніщо постає величина, особистість, окреслена кріпким контуром. З прибраним ім’ям і біографією я стаю самотворною індивідуальністю, точнісінько за тим самим законом, за яким невиразна, збита в отару купа людей, прибравши ім’я і зробивши собі історію, стає нацією…»
Немає коментарів:
Дописати коментар